Хто де новорічні канікули проводить, а ми вирішили, що їдемо за місто всією компанією. Після місяця запарки на роботі, біганини магазинами і підготовки до свята найбільше хочеться поїхати від міської метушні, впасти в пухнастий сніг, дивитися, як біжать хмари в небі, насолоджуватися чистим лісовим повітрям і мовчати. А коли намовчишся — їсти щось смачненьке, пити щось, що сприяє підвищенню товариськості, і нарешті розмовляти з друзями не по телефону. До того ж якраз приїхала Маринка, яка кілька років тому вибула до Німеччини на ПМП, і це дало нам додатковий незаперечний привід зустрітися «старим складом», розширеним на пару нових чоловіків. Жодна міська квартира такий натовп народу комфортно вмістити не могла, тому було вирішено виїхати за місто, у ліс.
Однак рівнесенько того дня, коли ми жіночою компанією зібралися обговорити меню і перелік того, що ще потрібно в екстреному порядку докупити, раптом гримнув грім: наша головна шеф-кухарка, а за сумісництвом господиня квартири, де відбулося організаційне збіговисько і містився склад продуктів, раптом заявила, що поїхати, найімовірніше, не зможе. Голова в неї, бачте, вже розколюється, у горлі дере, тож найближчі дні вона, схоже, проведе в теплих шкарпетках і халаті на своєму улюбленому дивані, стійко воюючи із застудою. Не встигли ми усвідомити цю новину, як пролунав дзвінок, і на порозі з'явилася наша приїжджа закордонна зірка.
Розгледівшись і побачивши замість загального захвату наші кислі обличчя, Маринка, з'ясувавши суть проблеми, всучила нам пакети з подарунками і рішуче промарширувала на кухню. Там вона, за старою пам'яттю, орієнтувалася ще непогано. По-господарськи взяла пляшку червоного вина з приготованих на свято, залізла в шафку по спеції, взяла апельсин і увімкнула плиту. Я спостерігала не без подиву, як вона поставила на плиту каструльку, влила вино, кинула туди гвоздику, духмяний перець, паличку кориці і крупно порізані апельсини. Коли це вариво почало точити запах, що асоціюється особисто в мене з літом у селі й бабусиним домашнім вином, Маринка додала краплинку меду і сказала, що тепер усе має трохи потомитися, але не кипіти, інакше вийде рідкісна гидота.
Коли на кухню влетіли дівчата, які вимагали розповісти, що ж усе-таки тут відбувається (і чим так дивно пахне), ми вже розливали димуче вариво в кухлі. Маринка завзято всім усміхнулася і почала розповідати, що зараз ми скуштуємо найпопулярніший різдвяний напій Європи, якого вони у своїй Німеччині кожні зимові канікули випивають десятки мільйонів літрів. Знайомтеся, хто не знайомий: глінтвейн, зимовий алкогольний коктейль, що не тільки зігріває й піднімає настрій, а й лікувальний! Відновлює сили, зміцнює імунітет і бореться із застудою, що починається. Перший гарячий кухоль було передано особисто в руки нашій хворій, яка підозріло потягнула носом, але ковток усе-таки зробила. Побачивши, як недовіра змінюється задоволенням на її обличчі, решта теж наважилися спробувати «по маленькій».
А розповідь тривала… По-маринчиному виходило, що Європа досі не визначилася, хто ж із них вигадав цю амброзію з вина, цитрусових і прянощів. Знавали її, кажуть, ще стародавні римляни, і зараз усі, хто там виник на уламках імперії, намагаються першість собі приписати. А в нас використовують німецьке звучання, скорочене від «glühender Wein» - палаюче вино. Та й випивають у Німеччині цього напою більше, ніж в інших країнах. Ну, може бути, це пов'язано з тим, що німці влаштовують одні з найкрасивіших різдвяних ярмарків. А на ярмарках у вогку погоду без кухлика глінтвейну точно ніяк не можна! Рецептів глінтвейну безліч, і кожен може створити свій неповторний смак, додаючи різні спеції, мед або цукор, шматочки фруктів або сік. Та навіть безалкогольний глінтвейн для дітей можна зробити! Усе залежить від настрою і компанії, для якої приготування глінтвейну може стати непоганою розвагою. Тому жіночою половиною тих, хто від'їжджав на заміський відпочинок, було ухвалено рішення влаштувати чоловікам сюрприз: завтра після приїзду в ліс піднести їм глінтвейн. За дві години в термосі напій стане тільки ароматнішим і насиченішим.
Але тут одна з нас (не буду казати, хто) зі зітханням сказала: „Мій таке пити не буде, скаже, що компот — для баб.» Однак маринчина закордонна ерудиція допомогла і тут. Для любителів «чогось міцнішого» вона запропонувала тоді приготувати грог – гарантовано істинно чоловічий напій. Авторство належить англійським мореплавцям, а саме адміралу Вернону, який вирішив заощадити казенні грошики (і дати пияцтву серед підлеглих бій). Річ у тім, що англійці прописали ром у флотському статуті як профілактичний засіб проти цинги, і поклали на день вельми солідну норму — півпінти, а це майже чверть літра. Можете собі уявити, як там усі щодня «лікувалися»? Та ще й з урахуванням того, що градусів у «ліках» було 80? Сер Вернон (на прізвисько Грог) наказав видавати морякам не чистий ром, а наполовину розбавлений водою. Смак вийшов не дуже, для його поліпшення додавали і лимон, і чай, і цукор... Але коли хтось випадково нагрів отриману суміш на вогні, то виявилося, що в гарячому вигляді грог пити набагато приємніше. Традиція прижилася, а ми можемо нею скористатися і подати завтра хлопцям до шашликів грог: нехай гріються не тільки алкогольними градусами, але й теплом від кухлів.
Потім Маринку понесло далі: вона запропонувала влаштувати ще й маленьке вогняне шоу – пунш з паленим цукром. Для цього слід було взяти з собою фондюшницю побільше. У ній червоне вино зі спеціями і соком буде постійно трохи підігріватися. Зверху можна пристосувати решіточку, або просто дві фондюшні виделки поруч, а на них шматок цукру, просочений ромом чи горілкою. Його підпалюють, цукор горить і повільно стікає у вино, ну хіба не смакота і не краса?
А наш застуджений шеф-кухар тим часом під впливом глінтвейну пропотів, збігав переодягнутися і явно збадьорився, почавши брати участь в обговореннях, що і як краще приготувати. Ура, здається, чудодійний напій уже зробив нашій компанії добру службу. Але то ще буде, думали ми, то ще буде!!!...