Грудень для більшості з нас — час підготовки до Нового року і нового року. У родинах готують подарунки до прийдешнього свята, закуповують шампанське, продумують меню. На роботі підбивають підсумки року минулого і будують плани на майбутній, обмінюються привітаннями й подарунками з партнерами і відриваються на святкових корпоративах. Мало кому вдається дістати в цей час відпустку, але, якщо все-таки вдається і ти починаєш переглядати пропозиції турфірм, то раптом виявляєш дивну річ: тебе вперто зазивають у тури Європою на якісь різдвяні ярмарки або базари.
Що це таке? Невже просто передноворічні розпродажі, коли натовпи народу гасають магазинами в пошуках подарунків на прийдешні свята? О, ні! Різдвяні базари сьогодні — це якраз повна протилежність метушливого подарункового шопінгу. Це, можна сказати, важливі культурні заходи, оплот старих добрих традицій. Придивившись до відвідувачів, виявляєш: сюди ходять усією родиною або з друзями, учителі приводять цілі класи школярів, а екскурсоводи розповідають щось туристам, які захоплено клацають фотоапаратами. Ні, більшість цих людей прагне сюди аж ніяк не по покупки. Вони тут для того, щоб приємно провести час, вони прийшли передчувати свято.
У католицизмі час перед Різдвом Христовим прийнято називати Адвент, тобто Пришестя. Період Адвенту не збігається з православним Постом — він починається за 4 неділі до Різдва. І взагалі Адвент — це зовсім не піст, бо не накладає жодних обмежень у харчуванні. Найважливіше — це думати про наближення години народження Ісуса — і радіти йому, не тільки під час богослужінь, а й у справах повсякденних. Саме це й роблять з превеликим задоволенням усі відвідувачі різдвяних базарів.
Чим тут торгують? Та всякою всячиною, яка потрібна для свята. Це й ялинкові прикраси, і найрізноманітніші декоративні товари, і подарунки, від яких частіше застукають серця дітей, як то кажуть, від дев'яти і до дев'яноста дев'яти! Наприклад, на різдвяному базарі можна купити ті самі парові машини, яку підірвав Карлсон у Малюка; або бляшані дзиґи, яких не побачиш серед сьогоднішнього китайського пластику, що заполонив полиці магазинів іграшок; або цілі колекції лялькових суконок «від кутюр». З особливою гордістю і помпою представляються традиційні промисли й товари ручного виробництва, а також вироби місцевих майстрів. Очі розбігаються від усієї цієї пишноти в обрамленні ялинових гілок, багряних квітів «різдвяної зірки» і мерехтливих вогників.
Але не тільки погляд радіє на різдвяному базарі! Неодмінно прислухайтеся до того, що підказує вам ніс (якщо тільки у вас не нежить, що цілком можливо у вогку адвентську погоду). У будь-якому разі знайдіть стенд, де торгують гарячильними напоями. Гарячильними не тільки в сенсі градусів алкоголю, а й за Цельсієм. На різдвяних базарах користуються величезною популярністю гарячі алкогольні коктейлі! Що-що, а вже кухлик із глінтвейном обов'язково чекає на вас, хоч би де ви були — у Німеччині, Австрії, Чехії чи Польщі, а також у Франції, Італії та Іспанії. Назви можуть бути різні, а сенс — один: гаряче вино, настояне на ароматних приправах. Не дивуйтеся, до речі, запаху — над різдвяними базарами часто витає «аромат» відвертої бормотухи. Це все він, оспіваний численними прозаїками й поетами глінтвейн — аж ніяк не райська амброзія, а простий роботяга, який гарує для нашого «зігріву» і в сльоту, і в холоднечу, і під час епідемій нежитю та грипу. Берете кухлик, обхоплюєте його змерзлими руками — і ось воно, найголовніше задоволення різдвяного базару: тепло, що проникає одночасно і в пальці, і в шлунок, і в душу. Зігрілися? Продовжуємо нашу подорож.
Вам уже хочеться чогось, окрім глінтвейну? Чому б і ні! Що це за дивна будочка, схожа на радянський лоток морозивника? Вони що тут, з глузду з'їхали, торгувати в грудні на вулиці морозивом? Чи це глінтвейн так по мізках дає? Та ні ж, це не морозиво, це — маррони, ті самі смажені каштани, які дехто, як стверджує народна поголоска, любить тягати з вогню чужими руками. А для вас це із задоволенням зробить продавець. Купіть кульок, скуштуйте: гарячі, щойно підсмажені, каштани просто чудові й належать до незамінних атрибутів різдвяного базару. Не бійтеся, що вам доведеться смітити шкаралупою: кульок складається з двох кишень, одна — для каштанів, інша — для лушпиння.
Для тих, хто не захоче спробувати таку екзотику, напевно знайдеться десь неподалік ятка з горіхами в цукрі. І скільки сортів там буде — просто очі розбігаються! Фундук і кеш'ю, макадамія і бразильські, волоські й земляні — і, звісно ж, мигдаль. Навіть кілька видів мигдалю: звичайний, з корицею чи какао, а іноді навіть з перцем чилі. Хочеться вірити, що, якщо навіть у вас усе-таки був нежить, то від глінтвейну він минув. Принюхайтеся і постарайтеся вибрати стенд, від якого найдужче пахне горіхами і свіжим цукром-паленкою— з пилу з жару вони найсмачніші.
Між іншим, каштани та горіхи в цукрі — це старовинні завсідники різдвяних базарів нарівні з глінтвейном. Їх у цей самий час на цих самих площах їдали й пивали вже століття тому. Річ у тім, що піст у період Адвенту римська католицька церква скасувала лише в 1917 році. Можна сказати, у нас була своя революція, а в них — своя, куди приємніша. Але до тих пір покупцям у ці дні доводилося підкріплювати свої сили хіба що смаженою і свіжокопченою рибою — і різними сортами горіхів. Із тих стародавніх пір і пішла традиція, що каштани та зацукрований мигдаль продаються саме гарячими: питання не тільки оптимального смаку, а й температури на вулиці.
Ви не любите солодкого або принципово бажаєте скуштувати чогось ґрунтовнішого, наприклад — ковбасок? Та будь ласка, зараз це теж страва, без якої не обходиться жоден різдвяний базар, хоч би де він проходив. І серед кількох торгових стендів, що розташувалися на деньок навколо різдвяного багаття на площі нікому не відомого сільця, і серед кількох сотень павільйонів, які весь Адвент прикрашають центральні вулиці метрополій, напевно знайдуться ті, у яких смажать або грилюють ковбаски. На тарілці чи в булочці, з кетчупом, з гірчицею або навіть з майонезом, для відвідувачів різдвяних базарів вони — як вервиця, яку обов'язково слід перебирати на цьому святі життя, святі передчуття іншого, Великого Свята.
Покрутіть на всі боки головою — і ви напевно побачите десь не тільки гарячі ковбаски, а й гірлянди копченостей. А ще в різдвяному асортименті м'ясних крамниць знайдуться салямі у спеціальному пакованні у вигляді чобота з подарунками; різноманітні паштети й варені ковбаси, у яких на зрізі видно зображення ялинки, Вифлеємської зірки чи ще якогось символу прийдешнього свята; заливні зельци, декоровані зірочками з моркви і «перлинною» цибулею... Це — теж старовинна традиція: м'ясники показують своє мистецтво перед Різдвом уже багато сотень років. Один із найперших різдвяних базарів на території сучасної Німеччини, принаймні, був саме м'ясним. Його було засновано в 1384 році, коли король Венцлик своїм особливим указом дарував місту Бауцен право вести перед Різдвом торгівлю м'ясопродуктами до свята (дозвіл вимагався не з доброго дива, адже йшлося про пісний час). Решта м'ясників теж були не в тім'я биті — але бауценський цех виявився краще організований і зміг пролобіювати свої інтереси таким чином, що на початок XVI століття право торгувати ковбасами перед Різдвом у всій окрузі було тільки в цього міста. Ну, а до м'ясних крамниць поспішили пристати й усі інші, кому було що запропонувати покупцям до свята. Ось так і з'явився перший спеціальний різдвяний базар.
Ой, щось надто багато цифр та історико-економічної інформації... А ми ж сюди розважатися прийшли! Терміново міняємо тему! Як? Та давайте просто зробимо другий захід до ятки, де можна розжитися чимось менш традиційним, але не менш зігрівальним, ніж глінтвейн. Вибирати є з чого! Тут і чорничне вино, і якийсь Met з малюнком медових стільників (треба ж, як слово «мед» перекрутили! не інакше, сп'яну...), і англійський After Eight (екзотика яка, шоколад з м'ятою... цікаво, а що там алкогольне?). Пиво гаряче з якимось лікером пропонують, регочуть, божаться, що смачно. Брр, не-е, гаряче пиво — це, як на мене, все-таки занадто, не такий уже тут і холодний грудень, чай, не Оймякон. Пивця можна й потім попити, холодненького. А зараз я хочу ось таке, як у тієї блондинки, у прозорій склянці для кави по-ірландськи і смугасте! Як це робиться? А робиться з какао з яєчним пуншем, і ще зверху — симпатична пінна шапочка. Тут, кажуть, важливо знати міру — щоб жовток у лікері не зсівся, напій має мати чітко визначену температуру. Ну, ми-то свою міру знаємо! Давайте нам цей, смугастий... як там його? Коктейль «джміль»! Ага! Випиваємо — і не дзижчимо!!!
Ой-ой... Схоже, «джміль» виявився підступнішим, ніж невинні збиті вершки, що його прикрашають... Дивіться: он іде мамаша з дитиною, і обоє наминають млинці. Млинці? Посеред Європи? Та ні, дурниці, не може бути!
Правильно. Звісно ж, не може. Це — не млинці, а французькі крепеси. Дуже схожі на звичний нам продукт, але більші за площею, сухі й тонкі. Їх неодмінно смажать на спеціальних жаровнях просто у вас на очах. Тут головне не розгубитися і вибрати начинку (іноді в асортименті пропонується кілька десятків видів). Це просто уму незбагненно, чого тільки продавці не вигадають! І яєчним лікером вони ці крепеси поливають, і загортають у них шинку, сир і свіжі печериці. Дітки особливо люблять шалений варіант, з'їсти який може, мабуть, тільки дитина: крепес мажуть нутелою, а зверху посипають шоколадним драже. Потім млинець із замовленою вами начинкою згортають у прямокутний конвертик — і будь ласка! Коротше, можете зробити собі вдома нітрохи не гірше. Тільки от колориту того не буде, що на різдвяному базарі.
Продовжуємо циркулювати між торгових рядів разом з потоком решти відвідувачів. Нікому не здається, що настав час вибирати подарунки для тих, кого сьогодні з нами поруч немає? О-о, тут є де душі розвернутися! Пряники — просто на кожному кроці! Формові, розписні, глазуровані, у шоколаді, з горіхами, з цукатами... Абсолютно дивовижні нюрнберзькі пряники «елізен», у яких немає ні грама борошна — вони складаються з самих горіхів!
До речі, про горіхи — а марципан-то, марципан!!! Не манюююсінькими цукерками (за ціною тістечка), а величезними шматками, як торт «Поліно». Марципан з малиною, вишнею, з полуницею-з-вершками і капучино, у вигляді макового чи горіхового рулету. Але найсмачніше — це, звісно, блоки марципану з вкрапленнями вимочених у ромі родзинок чи чорносливу. Ой, а це що за неподобство? Поряд із мигдалевою кондитерською пишнотою якийсь маргінал розсипав картоплю з кошика. Буває ж... а зовні начебто все так цивілізовано, чистенько... Але що це? Он підійшов дідусь і купує цю картоплю, причому не кілограмами, а поштучно. Та це ж картопля з марципану!!! Виготовлена якимось умільцем вручну, корява, припорошена коричною «пилюкою», з плямочками й вічками — майже як справжня. Отака кондитерська штука гумору. Утім, картопля — ще не вершина того безумства, яке європейські умільці витворяють з марципану. Вони примудряються робити з цього матеріалу чудові муляжі чого завгодно. У Відні це, скажімо, будуть віденські сосиски з кетчупом і гірчицею, а в Палермо — риба й морепродукти.
Обов'язковий гостинець з німецького різдвяного базару — штоле, або штолен. Колись його так і називали: «різдвяний хліб». За формою штолен схожий на батони білого хліба, вкриті товстим шаром цукрової пудри — наче припорошені снігом. Але всередині... о-о, здається, що всередині в них куди більше родзинок, горіхів і цукатів, ніж тіста. Цю випічку можна зустріти повсюдно, і в кожної фрау цілком може виявитися свій сімейний рецепт штолена, але офіційною столицею «різдвяного хліба» є місто Дрезден. У грудні там щороку проводиться Свято Штолена: пекарі марширують вулицями міста з багатотонним кондитерським виробом, який потім доводиться розрізати півтораметровим ножем. Слід особливо зазначити, що традиція ця сягає корінням початку XVIII століття!
А це що таке? Ой, тримайте мене, в'яжіть, надіньте пов'язку на очі й заберіть звідси якнайдалі!... але я все одно повернуся. Ну як може встояти жіноче серце, щоб не купити пару формочок для вирізання печива, коли їх тут десятки... ні, навіть сотні! Не тільки якісь зірки-місяці-сердечка, а й замки для принцес а-ля Паризький Діснейленд, і динозаври всіх відомих (і, вочевидь, деяких невідомих) сучасній науці видів, і порше (і вантажівки) для хлопців старших... А це що за дивні формочки? Для формових пряників? Та ні, не схоже — надто вже тонкі лінії, пряникове тісто такі не тримає. Тітонько-продавчине, для чого ці штучки? Що, для гіпсу? Ну не смійтеся, не смійтеся, пояснюйте до пуття, що це у вас таке виставлено як зразок! Це не гіпс, а шпрінгерле? Що за шпрінгерле? Ага, дуже щільна випічка, яка після охолодження буквально сама «вистрибує» з форми, з цього тіста можна виготовляти фігурки навіть з дуже тонким рельєфом. Шпрінгерле, на відміну від пряників, сухі й тверді. Одразу після випікання їх узагалі не варто намагатися їсти — дуже багато видів адвентської випічки мають пролежати кілька тижнів, перш ніж досягнуть своєї оптимальної консистенції. За цей час вони насичуються вологою з атмосферного повітря (і стають не такими жорсткими), а приправи встигають просочити араматом весь виріб (і атмосферу банки, у якій той зберігається).
На адвентських базарах можна купити не тільки формочки для печива і шпрінгерле чи спекуляціусів, а й форми для заливного у вигляді риби або омара. Про форми для тортів і пудингів просто мовчу (щоб чоловік не дізнався, скільки я на цю справу витратила). Захопленого кулінара спокуси чекають тут на кожному кроці. Це й посуд з міді (хто не пробував на ньому готувати, тому важко оцінити, що він утратив), і ностальгійний емальований, вигляд якого чомусь викликає асоціацію не «ширвжиток», а «затишок». Це лотки з найрізноманітнішими приправами й чаями. Шалена кількість сортів меду (той самий продавець, як правило, запропонує вам стільники й віск для виготовлення свічок). Сири і мариновані овочі з бочок, які можна скуштувати, перш ніж купити. Ну і звісно, всілякі солодощі. Коротше, можна отоваритися на будь-який смак, та ще й подарунків усім знайомим накупити, хто що любить.
Тож якщо випаде така можливість, неодмінно відвідайте різдвяний базар — ви не пошкодуєте! Це завжди смачно, пізнавально й цікаво, а передсвятковий настрій ви отримаєте на додачу безкоштовно.