Квас, сидр і медовуха - найсмак у літню спеку!
У літню спеку приємно випити келих бадьорого квасу, міцного, з бульбашками газу. А потім закусити його солодкою родзинкою, яку раніше майстри квасу додавали в напій. Якщо ж захочеться чогось кислішого та міцнішого, варто приготувати сидр. І окреме місце посідає медовуха. Відмінна заміна винам чи пиву, слабоалкогольна, з мінімальним вмістом цукрів, вона підійде і для дружньої вечірки, і святкової літньої вечері.
Квас як зміцнюючий, освіжаючий напій і… ліки
Квас прийнято вважати одвічно слов'янським напоєм. Його на Русі готують і п'ють уже понад тисячу років. Принаймні, одні з перших згадок про квас трапляються в літописі про хрещення людей, коли князь Володимир наказав роздавати людям їжу та квас. В «Іпатіївському списку» теж написано про квас.
Судячи з цього, домашній квас був настільки поширений, що його пили і дворяни, і купці, прості робітники та селяни. Готували квас на житньому або ячмінному солоді, на гречаному чи вівсяному, пшеничному борошні, і його можна було поставити поряд зі слов'янськими наїдками, тому що на квасі готували окрошку, з ним їли хліб. Вважається, що живий квас має цілющі властивості, тому його популярність була така велика. Часом для гостей навіть баньку робили з квасом.
Як рідку основу для квасу використовували різні ягоди. У хід ішла журавлина, брусниця, морошка, малина, смородина, кавун і навіть ріпа. Залежно від регіону змінювався склад квасу – переважно використовували місцеву регіональну сировину. Так, напевно, придумали навіть яблучний квас. Дуже смачним був березовий квас.
Вважалося, що хороший квас мав «шибати в ніс», у ньому мали міститися гази, що виділилися в результаті природного бродіння. Тому освіжаючі властивості справжнього квасу куди кращі, ніж сучасних газованок. Квас готували різний. Був квас для окрошки, густий, добовий. Якщо квас готували із зерен, то процес займав близько 2-х місяців. Зате про корисні властивості квасу знав увесь народ, і тому його пили чи не більше за воду. До появи цукру квас готували на основі меду (медовий квас).
Як підтвердили медики, у квасі гинули хвороботворні організми, включно зі збудниками тифу, туберкульозу. Тому квас був мірилом багатства родини – чим заможнішою вважалася родина, тим за складнішим рецептом готували квас. Так, ягідні кваси робили, настилаючи на дно кадуба житньої соломи, куди потім поміщали промиті, без стебелець ягоди. Зливали квас через отвір унизу кадуба й потім одразу ж доливали в ємність стільки води, скільки взяли квасу. Коли міцність квасу падала, сировину викидали й використовували інший кадуб. Напій солодили перед самим споживанням.
Квас настільки був популярний, що селянин, вирушаючи в поле, брав із собою жбан із квасом і хліб. Вважалося, що він може зміцнювати м'язи та оздоровлювати організм. Цю властивість підтвердили дослідники, які показали, що квас стимулює утворення м'язових волокон і знімає втому. Тому в дієту спортсменів рекомендовано включати його як постійний напій.
Зараз любителі квасу можуть щосили вигадувати: так, роблять квас навіть з бананами чи використовують для цієї мети сирий буряк.
Є мед? Готуємо медовуху!
У медовусі міститься не більше 5% алкоголю, що ставить її в одну шеренгу з квасом. Щоправда, зловживати нею теж не варто – відомо, що після пари склянок голова хоч і буде світла, зате ноги гарантовано почнуть заплітатися. Причиною цьому є мед, який інтенсивно всмоктується в кров. Таку медовуху отримують шляхом бродіння меду та дріжджів (суздальська медовуха). Зазвичай потрібно не більше 4-5 днів, щоб напій був готовий.
Є варіанти приготувати медовуху безалкогольну, на соку ягід. Приміром, медовуха на журавлині робиться шляхом змішування журавлинного соку, меду та відвару журавлинних відтисків. У підсумку виходить смачний напій, який можна вживати одразу ж, не чекаючи, поки почнуть виділятися бульбашки вуглекислого газу.
Раніше медовуху робили довгий термін, з огляду на відсутність звичних дріжджів. Як їх використовували ягоди, на поверхні яких є дикі дріжджі. Як ягоди використовувати можна вишню, полуницю, малину, смородину. Цей процес займав часом до півроку, зате медовуха виходила міцністю не більше 3-4 градусів. Зараз отримати смачну медовуху за дотримання технології можна і через 2-3 місяці.
Для цього ягоди тільки злегка обполіскуємо прохолодною водою (якщо видно пил чи вони забруднені), звільняємо від кісточок і плодоніжок і заливаємо медовим розчином. Мед для цієї мети краще використовувати гречаний, буде інтенсивніший аромат. Потім залишаємо суміш бродити 4-5 днів, і після закінчення ознак бродіння заливаємо в ємності й відправляємо в холодне місце. Як правило, ця медовуха більше схожа на квас.
Якщо є можливість, добре додати в медовуху пилку (обніжжя) чи ж прямо стільникової перги. Запаху дріжджового не буде зовсім, зате корисність такої медовухи посилиться у сто крат. Для інформації: перга являє собою утрамбований у стільники пилок, присмачений ферментами, що містяться в бджолиній слині. Нею годують «діток»– майбутніх робочих бджіл і трутнів, між проміжком, коли закінчують давати маточне молочко й до запечатування стільників.
Березова медовуха за старовинними рецептами готувалася так. Березовому соку давали час, щоб забродити (зазвичай на це потрібно було 3-5 днів), вводячи туди трохи меду, для активізації процесу бродіння. Потім суміш уже добре солодили квітковим медом, розливали в ємності, закривали й давали вистоятися. Жодних дріжджів туди не додавали й не кип'ятили. Швидші сучасні рецепти передбачають варіння меду в березовому соку, і потім зброджування за допомогою шматка житнього хліба, змащеного дріжджами.
Хмільний напій медовуху до свята деякі господині готують з додаванням спецій, щоб надати пряного аромату готовому напою.
Рецепт із Франції – знайомтеся, сидр!
Батьківщиною сидру вважається Бретань. Французи дотримувалися такої технології його виготовлення, де солодкі та гіркі яблука в сумі становили 80 %, а на частку кислих припадала п'ята частина суміші. Чим солодшим робили сидр, тим більшою була частка солодких яблук. І донині готовий сидр наливають у високі склянки (до 50 см) так, щоб з нього вийшли гази, напій був збагачений киснем, але залишився його незвичайний смак. Подавати сидр треба тільки холодним, краще – з кубиками льоду.
Корисні властивості сидру дозволяли застосовувати його для лікування подагри, виведення каменів із нирок, поліпшення роботи шлунково-кишкового тракту та для профілактики цинги. У 15 столітті сидром протирали шкіру, а в купелі з нього навіть…. хрестили дітей.
Сидр готують зі стиглих яблук, з вираженим ароматом. Зазвичай час його приготування припадає на серпень, коли яблука доспівають повністю. За легендою, перший сидр був отриманий після того, як англійський король присів на мішок зі стиглими яблуками й надавив їх. Через якийсь час яблука забродили і з них вичавили сік. Цей освіжаючий напій особливо люблять французи. Солодкий сидр сьогодні використовують як додатковий напій до морської риби, фруктів і десертів. Сири та дичина, устриці відмінно поєднуються із сухим сидром.
Тож відмінна альтернатива напоям у пляшках – кілька банок чи краще пляшок зі здоровим саморобним квасом, медовухою чи сидром. І користь для організму, і смак відмінний. Як на мене, краще повернутися до старовинних рецептів, ніж купувати сумнівної якості напої з хімічними добавками. Адже природні продукти – завжди кращі за штучні!