"Французька кухня: якось підсмажте манюсінький шматочок м'яса, залийте його соусом, з яким ви провозилися 3,5 години, і прикрасьте вишуканіше парою молекул чогось дуже дорогого"
(жарт)
Іншим разом здається, що все, народжене у Франції, починаючи з творів мистецтва і закінчуючи стилем життя, поведінкою, поширюється по всьому світу з неймовірною швидкістю. Саме у Франції колись виник етикет і правила поведінки за столом. Саме тут народилася найвишуканіша, найунікальніша з усіх земних кухонь, єдина, удостоєна честі бути охоронюваною спадщиною ЮНЕСКО.
Французька кухня вже давно перестала бути просто модою, перейшовши в якісно новий ранг, а саме: ставши класикою. Від моди вона відрізняється, мабуть, своєю непорушністю, сталістю, нерушимістю. Гурмани з усього світу нескінченним потоком стікаються під склепіння Ейфелевої вежі, яка, немов гігантська шпилька, вінчає всілякі вишукування (і кулінарні, і не тільки) цієї країни. До речі, французька кухня – єдина, яку величають «високою кухнею». І Ейфелева вежа тут зовсім ні до чого.
Французькі королі стали першими дегустаторами кулінарних шедеврів своїх кухарів, які століттями відточували власну майстерність під склепіннями величних палаців. Гійом Тірель, особистий кухар Карла П'ятого, який переробив і видав у 1375 році під своїм іменем збірку рецептів під назвою «Le Viandier» («м'ясна книга»), був не тільки удостоєний своїм господарем титулу радника, а й увійшов в історію як автор першої в середньовічній Європі книги про кулінарію.
Для французьких монархів приймання їжі зі звичайного дійства переросло в справжнісінький культ. «Король-сонце» Людовик XIV споживав на обід меню невеликого ресторану. Судіть самі, його звичайна трапеза виглядала так: чотири види супів, салат, запечений цілком фазан, баранина під соусом, шинка двома великими скибами, страва, заставлена найрізноманітнішими тістечками, і ціла гора фруктів на десерт. Занедужавши, Його Величність харчувався «скромно». Він з'їдав: трьох запечених курчат із хлібом і курячий суп.
Між іншим, «король-сонце» був першим у країні правителем, за якого у Версалі завели цілий город. Він особисто наглядав за ним, раз у раз проводив інспекції і навіть давав собі волю поколупатися на грядках і підрізати гілки фруктових дерев. При дворі Людовика XIV трапеза перетворилася на справжнє шоу з розкішним посудом, частою зміною страв, кожній з яких відповідав свій сорт вина. Саме французькому двору ми завдячуємо популяризацією таких ласощів, як тарталетки, профітролі і драже.
А згадайте прославлені французькі соуси, багато з яких дістали імена своїх авторів. Наприклад, бешамель, творцем якого вважається Луї де Бешамель, маркіз де Нуантель, поставлений управителем кухні того самого Людовика XIV; або соус субіз, названий так на честь принца Шарля де Рогана-Субіза.
До слова сказати, звичайні французькі селяни не надто відставали від своїх сюзеренів. Саме на їхніх столах у ті далекі віки подавалися улюблені нами й донині рататуй, знаменитий сирний суп, не менш знаменитий цибулевий суп, буйабес, беф бургіньйон і улюблені мільйонами пироги кіш. Залежно від регіонів кухня французьких селян відрізнялася складом страв: десь було більше м'яса, дичини, птиці, десь – морепродуктів і риби.
Але й сучасна історія кулінарного мистецтва Франції гідна свого коріння! Так, саме у французької фірми «Мішлен» з'явилася блискуча ідея створити кулінарний атлас, що розповідає саме про місця, де можна смачно поїсти. «Червоний гід Мішлен» на сьогодні є найпрестижнішим ресторанним рейтингом, а виник він на початку XX століття під патронатом компанії, що виробляє… автомобільні шини.