Ті самі заповітні горіхівниці, які пристосовані для готування печива у вигляді справжніх волоських (найчастіше) горіхів, діляться на кілька різних категорій.
Перша, найстаріша, але, попри те, популярна - це важка металева форма, що має вигляд сковороди з двома днами, розрахована на приготування на плиті. Байдуже: газовій чи електричній. Така у 90% випадків знайдеться на кухні в будь-якої господині, майже напевно зберігшись після бабусі чи мами.
Друга, сучасніша - електрична. Тут варіацій маса - і форма, і розміри, і потужності можуть відрізнятися.
Третя, розрахована, мабуть, на досвідченіших кондитерів, - силіконова.
Крім того, усі три різновиди горіхівниці мають т. зв. «підвиди». В одних можна готувати печиво горішки половинками. А в інших - цілком. Перші готуються з начинками, а другі - без. Тобто в одних ми запікаємо половинки горішків, які потім збираємо разом, «склеюючи» за допомогою крему на вареній згущенці (як правило). А інші запікаються цілком у вигляді таких собі кульок. Такі більше пасують для м'якшого й ніжнішого, бісквітного, тіста.
Для горішків у горіхівниці існує велика кількість рецептів, які можуть дуже відрізнятися один від одного. Але майже всі передбачають заміс пісочного тіста на маслі чи маргарині. Як начинка, як уже було сказано, здебільшого йде варена згущенка. Але можна брати будь-яке повидло, джем, конфітюр, густий крем. У цьому разі половинки печива можна склеювати цукровим сиропом.
Усередину можна класти шматочки фруктів, горіхів, цукатів, цукерок.
Буває така подача, при якій половинки заповнюють гарною начинкою і викладають на блюдо без склеювання. Хоча так печиво мало схоже на ті самі горішки. Зате простір для творчості ширший.