Тонка шкірка й червонувата начинка — це грейпфрут. За розмірами він більший за апельсин. А на смак злегка гірчить. Колись, у далеку пору свого народження, був названий «забороненим плодом». Вочевидь, відкривач, такий собі священник на прізвище Х'юджес з Уельсу, побачив у ньому щось схоже на той самий, що росте в райських садах. Пізніше від цієї поетичної назви відмовилися, щоб дати другу, теж не зовсім власну: «маленький шеддок». Оскільки був ще й шеддок — помело. І тільки на початку дев'ятнадцятого століття грейпфрут з легкої руки торговців став грейпфрутом.
Насправді цей цитрус є плодом любові двох інших: помело й апельсина. Причому акт гібридизації стався випадково (як саме, уже не дізнаєшся). А тому в ньому є щось схоже на обох батьків. У природному середовищі грейпфрут визріває близько одного року. І сьогодні відомо близько двадцяти його сортів, половина з яких має червоний колір м'якуша, а друга половина — жовтий. Перша солодша, тому має й ширше поширення. Жовтих грейпфрутів у продажу не зустріти, принаймні у звичайних магазинах.
У шкірці грейпфрута дуже багато ефірних олій і кислот. Траплялися випадки, коли ця речовина плавила дешевий пластик. Тому коли чиститимеш фрукт, після вимий руки про всяк випадок (з милом — жирів там багато).
У кулінарії з грейпфрута готують здебільшого салати, напої (алкогольні та безалкогольні), смузі, фруктові десерти. Тобто його не піддають термообробці, а вживають у сирому вигляді.
У його соку багато активних речовин, що впливають на весь організм у цілому і на окремі його частини. Так, вважається, що з його допомогою можна зміцнювати серцево-судинну систему та знижувати рівень холестерину в крові.