Усі вони дуже сильно схожі: і підосичник червоний, і білий, і дубовий, і жовто-бурий, і ялиновий, і так далі. Навіть найдосвідченіші грибники часто не можуть відрізнити один підосичник від іншого. Підосичник чимось схожий на підберезовик, тільки от ніжка в нього товстіша, а шапинка щільніша. Шапинка підосичника скидається на опалий осінній листок – вона яскраво-помаранчева. В осінньому лісі не одразу впадає в око, повз підосичник дуже легко пройти. А от коли колір опалого листя стає темно-коричневим, підосичники вирізняються на землі, як китайські ліхтарики.
У природі не існує отруйних грибів, схожих на підосичник, тому ходити в ліс по підосичники цілком собі безпечно. Якщо зробити наголос на наведеній на початку статті цитаті, то солоні грузді набагато смачніші за солоні підосичники, що робить грузді бажанішою «здобиччю» для грибників. З іншого боку, підосичники можна не лише солити, а й маринувати, і смажити, і сушити, і варити.
До речі, у грибах (на думку багатьох тварин, які вживають у їжу рослини) найсмачніше – це шапинки. Ніжки вони, як правило, узагалі не їдять.
Підосичники ростуть практично скрізь, де є осики, - аж до тундри. Своєю назвою ці гриби завдячують ніжній любові до осик – саме в безпосередній близькості до цих дерев підосичники й воліють з'являтися на світ.
Особливість підосичника: цей гриб під час варіння чи засушування зазвичай стає чорним точнісінько так само, як підберезовик. Через цю не зовсім приємну властивість підосичник називають «чорним грибом».