Особисто я просто закохана в італійську кухню! А Ви? Які назви!
Полента, мінестроне, тирамісу. Вони пестять слух, як музика, і лоскочуть уяву, як аромат еспресо, що долинає з крихітної кав'ярні на якійсь Via Nazionale в містечку з назвою, яку я і зовсім не можу вимовити. А ще краще — нехай це буде не кав'ярня, а піцерія! Ох уже ця піца, хрустке і пухирчасте триколірне знамено Італії: зелень базиліка і білизна сиру на червоному томатному тлі. Дякую тобі за все це, дякую, АМЕРИКО!!!
Ну так, Америка, а що? Що, хтось не згоден? Помідори в піці — емігранти з Нового Світу. Кава — теж звідти. Какао, яким припорошене тирамісу — з цієї ж компанії. Кабачки в мінестроне, іменовані в нас усе більше "цукіні", а в Італії "цуккіні", селекціоновані із «цуккі» — американського гарбуза. (Патисони, до слова, теж, та й більша частина наявних на нашому ринку сортів гарбуза. Окультурення азійського дичка мало місце, але воно окопалося в Китаї та арабських країнах, забуксувало на наших просторах, а ось Європа наповнена різнокольоровими і різноформними нащадками гарбузів-американок.) Полента робиться з кукурудзяного борошна, а кукурудза в Євразію потрапила звідки? Правильно, з Америки. Коротше, майже всі сучасні топ-хіти італійської кухні були б неможливі, якби Колумб не відкрив Америку. Ну, гаразд, її міг би відкрити не Колумб, і назвати нові землі теж могли б якось інакше, але це нічого не змінює в тому, що без продуктів ЗВІДТИ сучасна євроазійська кухня була б сама на себе не схожа.
Ага, так, не тільки італійська, решта теж постраждали від американізації. Ну, про картоплю я навіть і говорити не хочу. Найзнаменитіша страва англійської кухні, за версією CNN, fish'n'chips — виходить, теж має американське коріння. І нашою з вами рідною смаженою картоплею ми завдячуємо не тільки Петру і Катерині Великим, а й якимось там конкістадорам та індіанцям.
А на чому ми любимо смажити картопельку? На соняшниковій олії, не на оливковій же! Так ось, соняшник, символ української пасторалі, джерело насіння, яке ми обожнюємо лузати — ще один прибулець з-за Атлантики.
Болгарський перець знаєте? Любите? Можете себе теж вважати шанувальником американського стилю, звідтіля він. «Ага!» - думаю, скаже зараз хтось. «Ага! Ось щодо перцю автор помиляється. Адже я ж знаю, що кораблі Колумба пливли якраз у надії розвідати новий шлях по прянощі, по дорогоцінний перець. Тож був у Євразії перець, був, як і гарбуз!» Так, був. Та не той. Чорний був, горошком. Це ліана, навіть за зовнішнім виглядом - інша рослина, ніж болгарська паприка та решта сортів перцю на кшталт каєнського (відомого нам ще під іменем «чилі»), у яких використовується не насіння, а шкірка. У них насінинки ж бо зовсім інші, помічали? Ой-ой, мало не забула, виходить, за мої улюблені мариновані пепероні теж «дякую, Америко»! Та й духмяний (ямайський) перець пімент, хоч і схожий горошинами на чорний, усе одно американець-острів'янин, з Карибів він. Тож усе гаразд, якщо Колумбу потрібні були прянощі, то до відповідного місця він усе-таки приплив!
А індичку на Різдво або на Новий рік ніхто, часом, не готував? Теж американочка, між іншим.
Ви віддаєте перевагу квасолі, а не бобам? І зелененьку стручкову любите? Дякуйте Колумбу, Веспуччі, конкістадорам і іже з ними. Інакше б нам так і довелося задовольнятися бобами, сочевицею і горохом, у доколумбівську епоху в Євразії росли тільки вони.
Куштували вино «Ізабелла» з його унікальним ароматом? А унікальність там походить від того, що це найнатуральніший метис: гібрид європейського винограду з дикою американською лозою. Хоча... А, гаразд, пліткувати, то пліткувати, розповім і це! Пов'язаний з європейським вином ще один страшний «американський» секрет, такий собі скелет у шафі французьких і німецьких виноробів. Розумієте, там мало не 80 % лоз... мають американське коріння. Стався цей мезальянс таким чином: у другій половині XIX століття до Європи завезли родичку звичних нам попелиць філоксеру виноградну, проти якої європейські сорти жодного природного захисту не мали. У галузі почався стрімкий колапс. У 1870 році було створено урядову комісію під головуванням самого Луї Пастера, але навіть введення такої «важкої артилерії» не допомогло. Філоксера з легкістю перемогла винахідника пастеризації, тільки у Франції виявилися знищені 2,5 мільйона гектарів виноградників, і в Німеччині справи (в американської шкідниці) пішли нітрохи не гірше. Довелося європейським виноградарям, скріпивши серце, піти на хитрість: вони прищепили свої лози на американські корені, імунні до хитрощів філоксери. По суті справи, не постраждали тільки ті регіони, де були піщані ґрунти, які цій комасі не подобаються. За винятком них майже всі виноградники, що мають промислове значення, довелося «американізувати».
Коротше, як бачите, «вплив американської культури» - феномен, у якому немає нічого нового для Євразії. Він почався не у двадцятому столітті і не з приходом на нашу землю фаст-фуду в особі Макдональдса, а значно раніше. Американські продукти за кілька століть так прижилися на новій батьківщині, що сміливо можна стверджувати: зараз без них неможливо уявити багато типових страв української, білоруської, шведської, голландської, іспанської, французької, італійської, португальської, грецької, угорської, румунської, болгарської, турецької, вірменської, грузинської, татарської, узбецької, киргизької, китайської і японської кухні. Ми пам'ятаємо максимум про картопляні бунти, а всі інші «привезенці» вже здаються нам ріднішими за рідних. Історію не повернеш назад, «пізняк метатися», ми з вами всі американізовані від городу до кухні (і винного погреба).
P.s: Я абсолютно впевнена, що я перелічила не всі рослини і не всіх їстівних тварин, завезених до Старого Світу з Америки, і час від часу таких, що опиняються на наших столах. А зробила я це для того, щоб охочі могли доповнити мене в коментарях. Отже, дорогі читачі, поміркуймо разом: з якими ще їстівними «американцями» нам випадає стикатися в магазинах, у садах-городах або навіть у дикій природі?